| Включає CC-BY-SA матеріали з Вікіпедії: стаття Сократ (автори) |
Сократ - давньогрецький філософ, родоначальник діалектики як методу відшукання істини шляхом постановки навідних питань - так званого сократичного методу.
Біографія[]
Син скульптора Софроніска і повитухи Фенарети, Сократ народився близько 469 до н. е. в Афінах. В ранні роки навчався у батька обробки каменя і навіть вважався здібним скульптором, проте скоро покинув батьківську майстерню, аби навчатись риторики та софістичної мудрості в освіченого афінянина Критона. Серед інших вчителів Сократа згадуються Продік Кеоський, який надавав великого значення моральним проблемам у філософії, а також Аспасія, дружина афінського стратега Перикла, яка навчала юного філософа риториці. Музикою Сократ займався із Дамоном, наставником Перикла, математикою — з відомим геометром та астрономомФеодором з Кирени. До основного філософського методу «запитання-відповідь» його долучала афінська піфія Діотіма, яка бездоганно володіла риторикою тадіалектикою.
Попри те, що Сократ не був самоучкою, а здобув гідну освіту, все своє життя він задовольнявся малим і тільки найбільш необхідним, до того ж ніколи не брав грошей з учнів за навчання (чого дружина СократаКсантіппа не розуміла), жив у простих, аскетичних умовах. Все своє життя він провів в Афінах, не піддавався спокусі подорожувати, як чинили інші філософи. Проте в добу Пелопоннеської війни відправився у похід та захищав своє місто. У битві при Делії навіть врятував життя своєму майбутньому учневі Ксенофонту. Сократ також брав участь у битві при Потідеї, був нагороджений за звитягу у бою.
Існує переказ про те, що одного ранку Сократ прокинувся і не зміг відповісти на якесь запитання, а тому стояв, не рухаючись, протягом доби, а наступного світанку, помолився до сонця та пішов. Альтернативним поясненням такої поведінки, яка не була поодиноким випадком, Бертран Рассел вважає напади каталепсії. Алківіад описує Сократа в Платонівському «Бенкеті» як солдата — нечутливим до браку їжі чи води, до холоду чи спеки. Він рідко п'є вино, але якщо п'є, то, здебільшого залишаючись тверезим.
За свідченнями Аристотеля, Сократ двічі одружувався: з Ксантіппою, яка народила йому сина, і з Мірто, дочкою Аристіда, що народила йому двох синів. Деякі античні історики, зокрема Сатир та Ієронім, стверджували, що Сократ жив одночасно з обома жінками, оскільки зважаючи на великі втрати періоду війни, афінська влада дозволяла громадянам одружуватись з однією жінкою й одночасно мати дітей від іншої. Історії більше знайома Ксантіппа, ім'я якої стало називним через вибуховий, сварливий характер.
Творчий період[]
Сократ, будучи первісно софістом, був націлений не тільки на риторику, але й на обґрунтування політики. Як зазначає інший його учень, Ксенофонт (опис якого частіше піддається критиці, ніж платонівська «Апологія», та який сильно відходить відПлатона, а там, де ні — вважається, що свідчення переписані із праць Платона), Сократ увесь час був зайнятий проблемою, як привести фахівців до влади. Для цього він займався етичною освітою громадян. Проте Сократ навчав тільки багатих людей — як він зазначає в Платонівській «Апології», вони менш зайняті та мають час вислухати його вчення. Більше того, в (напів-) аристократичному суспільстві такі люди мають більше впливу.
Сократ став першим публічним грецьким філософом: свої заняття він проводив на вулицях міста, заповнених найрізноманітнішим людом: торговцями, солдатами, ремісниками, аристократами та бездомними. Він швидко здобув популярність серед афінян, хоча ексцентричність філософа ставала й предметом глузувань, навіть серед освічених громадян. Комедіограф Аристофан зробив Сократа головним персонажем своєї п'єси «Хмари», поставленої 423 до н. е. на Великих Діонісіях. Карикатура на Сократа представляє його натурфілософом і софістом, він добре впізнавався завдяки масці «вченого доктора», який пояснював різноманітні явища без зв'язку із божественними силами. Зокрема, дощ і гроза відбуваються через хмари, а не тому що існує Зевс, а самі боги схожі на хмари, що пливуть невідомо куди. Учений доктор вирішує й інші питання: чим пищить комар, на скільки стоп стрибають блохи та інші. Одночасно аристофанівський Сократ розбещує молодь, пропонуючи надійні способи уникнути покарання за проступки, серед яких подружня зрада. Таким чином, перед глядачем розгортались два пороки: неповага до богів та розбещення юнаків.
До часу написання комедії Сократу вже виповнилось 46 років, через 24 роки йому згадають ці звинувачення перед тим, як винести смертний вирок. Суворі хранителі існуючого порядку стверджували, що Сократ серед гулящих людей розмірковує про вище благо, критикує загальноприйняті погляди, закликає громадян не піклуватись ні про що, окрім своєї душі. В «Апології» Платона слова мудреця звучать так:
| “ | «Але ж я тільки те й роблю, що переконую кожного з вас, молодого і старого, піклуватись, перш за все, не про тіла ваші або гроші, а про душу. Я кажу вам: не від грошей народжується доблесть, а від доблесті бувають у людей гроші та інші блага, як у приватному житті, так і у державному.» ― Cлова мудреця в «Апології» Платона | ” |
Критики ж були певні: такі міркування можуть виявитись корисними тільки для філософа, звичайним людям Сократ не дає їжі, домівки, не спонукає бути покірними владі, яка закликає громадян віддати усі сили батьківщині. Саме так вважали афінські державні діячі Аніт та Лікон. Вони нагадували й про те, що Сократ не просто заперечує силу богів, але й має свого власного бога — Даймона, чий голос слухає, але ж за всіма канонами, тільки піфії та жреці мають право спілкуватись із богами, невідомими полісу. Зрештою у лютому 399 до н. е., коли Сократу виповнилось 70 років, молодий афінянин на ім'я Мелетос виставив в портику архонта скаргу на Сократа. Оратор Лікон та Аніт скріпили скаргу своїми підписами, текст якої був наступним:
| “ | «Сократ винен у невірі в богів, визнаних державою, і в тому, що увів в поліс нового бога. Він також винний у розбещенні молоді. Пропоноване покарання: смерть.» ― Оратори Лікон та Аніт | ” |
Звинувачення в атеїзмі не було чимось новим в Афінах. До Сократа відомі принаймні три подібні випадки, коли за невіру в богів притягували до суду, що трапились з Анаксагором, Протагором та Діагором Мелоським. Загалом в місті панувала терпимість. При чому на початку суду допускалось, що звинувачуваний може або відмовитись від своїх поглядів, або наступної ж миті виїхати з міста назавжди. Сократ не забажав чинити першого, не забажав він і покидати Афіни. Головним пунктом обвинувачення стало розбещення юнацтва. Сократу закидали, що своїми пустими балачками, він відволікає громадян від служіння державі, виховує в молоді неповагу до традицій, усталених правил. Афінський закон вимагав, аби звинувачений сам себе захищав. Вважаючи, що не чинив несправедливо, Сократ виступив без підготованої промови. Ця промова — бесіда із суддями, звернення до народу. Він не намагався розчулити суддів, а навпаки зауважив:
| “ | «Я той, кого бог дав вам, аби ви стали кращими. Якщо ви мене стратите, то другого разу такого благодіяння годі й чекати.» ― Сократ | ” |
Жак-Луі Давид «Смерть Сократа»
Присяжні зупинили промову обуреними криками і тут же проголосували: Сократ винен. Проте і це рішення не ставало останнім вироком, він міг сплативши штраф або все-таки залишити місто. Сократ відмовився знову, оскільки в протилежному випадку погоджувався б із обвинуваченням. Відомо, що учні Сократа готували його втечу із в'язниці, але Сократ не відгукнувся на щиру пропозицію друзів. Більше того він промовив довгий монолог про те, що громадянин, навіть несправедливо засуджений, не може відповідати злом на зло.
Захисна промова Сократа[]
Захисна промова Сократа перед судом змальована в платонівській Апології. Стаття про роботу Ксенофонта на цю ж тему називається Апологія (Ксенофонт).
Апологія (Сократа) — твір Платона, що містить його версію промови, виголошеної Сократом в 399 році до н. е. на свій захист проти висунутих йому звинувачень. Більшість істориків визнають що цей текст вселяє довіру джерелом про обставини суду над Сократом. Зокрема, з «Апології» стають відомі деталі звинувачення, імена і суспільне становище обвинувачів (Мелета, Аніта, Лікона), та інші подробиці. Апологія — перший збережений текст Платона, написаний незабаром після суду (в 397 або 396 рр. до н.е).
Разом з іншими діалогами Платона Апологія вперше переведена на російську мову в 1780р І. Сидоровским і М. Пахомовим[1]. В даний час в Росії найбільш поширений переклад М. С. Соловйова1903 р.[2]..
Захист Сократа починається тим, що він повторює офіційні звинувачення, які вже існували серед людей тоді, коли ще самі судді були дітьми (судом в Стародавніх Афінах поставала Рада п'ятисот — громадян, обраних за жеребом), коли Аристофан вперше поставив «Хмари». Він розповідає, що одного разу спиталися Дельфійського оракула, чи є людина розумніша від Сократа, на що піфіязаперечила. Оскільки така відповідь спантеличила Сократа, він пішов до різних мудрих людей, аби довести, що Бог помилявся. Спочатку, прийшов до політика, який вважав себе дуже мудрим, але виявилося протилежне. Після цього політик та його прихильники зненавиділи Сократа. Потім він пішов до поета, який, як виявилося, писав не з розуміння, а з натхнення та таланту. Після кількох таких розмов він прийшов до висновку, що наймудріша людина — така, як Сократ, який вважає, що він не знає нічого, тобто не піддається ілюзії, ніби щось знає.
У відповідь Мелетосу, який подав скаргу архонтам для судового розгляду справи і який казав, що філософ вважає, ніби сонце — то камінь, а місяць — земля, Сократ сказав, що той звинувачує Анаксагора. Він говорить, що люди, які його збираються знищити, роблять гірше собі, а не йому. Для нього смерть або буде безсонним сном, або ж він зможе вести розмови з Гомером, Орфеєм та душами інших відомих греків (віру в безсмертність душі Сократ висловлює в Платонівському діалозі «Федон»; невідомо, чи такого бачення притримувався також історичний Сократ).
| “ | «Проте, настав час для того, щоб ми йшли далі: я — для того, щоб померти, а ви — щоб жити. Невідомо, хто обрав кращу альтернативу.» ― Висловлювання Сократа в Платонівському діалозі «Федон» | ” |
Далі «Апологія» представляє людину надзвичайно самовпевнену, з відкритим серцем, яка зневажає ідеали світського життя, успіху, стоїчно, та вважає, що чітке мислення — основна передумова для правильного життя. Згідно з традицією Сократ повинен самостійно обрати для себе покарання. Він провокує суддів, внаслідок чого, засуджується до смертної кари. Хоча у нього все ще залишається можливість покинути місто, він відмовляється, оскільки не бажає зраджувати своїм принципам.
Філософські погляди[]
Σωκράτης, римська копія бюсту, приписуваного авторству Лісіппа, Лувр
До історичного Сократа нас ведуть ранні діалоги Платона, які безпосередньо примикають до «Апології» — «Лахес», «Хармід», «Лізіс». Саме за цими творами Платона можна скласти уяву про те, якою булафілософія і діалектика Сократа.
У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа — це етичний антропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питання етики — питання про те, як треба жити. Його мета — виховати в своїх учнях філософів. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Він виходив із фалесівського «Пізнай самого себе» і «Я знаю, що я нічого не знаю». Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії.
Сократ вважав: філософія збагачує людей, припускаючи, що правильні дії виходять із правильних знань, а чеснотам можна навчити. Намагався обґрунтувати моральність розумом, що ставило під сумнів святість традиційних норм. Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.
Головним завданням філософії він вважав раціональне обґрунтування релігійно-морального світогляду. Вважав зайвим і неможливим вивчення природи і пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества.
На відміну від попередніх йому матеріалістів, які шукали відповіді на питання, що стосуються людини, перш за все, в її ставленні до природи, Сократ підкреслював значення совісті, внутрішнього голосу, який він називав даймоніон і який був гарантією осягнення людиною істини. Даймоніон — не суб'єктивний елемент, він має божественне походження. Згідно з Сократом, за допомогою даймоніону боги виділяють людину і повідомляють сенс всьому у всесвіті. Сократ вважає людину метою всього у світі. Він відкидає натурфілософію з її причинно-наслідковими зв'язками. Сократ протиставляє їй телеологію (концепція доцільності), яка тісно пов'язана з його етичними принципами.
У бесідах і дискусіях Сократ звертав основну увагу на пізнання сутності чесноти. Для Сократа мораль зливається зі знанням. Справжня моральність, за Сократом, — це знання того, що є благо і прекрасне і разом з тим, корисне для людини, що допомагає їй досягти блаженства і життєвого щастя. Чесноти, тобто пізнання того, що є благо, можуть досягти лише «шляхетні люди»:
| “ | «Хлібороби та інші робітники дуже далекі від того, щоб знати самих себе ...Адже вони знають лише те, що належить тілу і служить йому... А тому, якщо пізнання самого себе є закон розуму, ніхто з цих людей не може бути розумним від знання свого покликання.» ― Сократ | ” |
Основними чеснотами Сократ вважає стриманість, мужність, справедливість. Ці чесноти людина набуває шляхом пізнання і самопізнання. Чесноти, а також моральні норми і закони, засновані на них, Сократ вважав вічними і незмінними.
Своє мистецтво пізнання правди Сократ називав мистецтвом допомоги народженню — майєвтика (тут дослідники проводять паралель із тим, що мати Сократа була повитухою, жінкою, що допомагає народженню). Мета майєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття; знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, «повиває» істину, обговорювану з установками того, хто намагається.
Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно, Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання. За допомогоюсугестивних питань він деморалізує свого опонента, показуючи йому, що той нічого не знає («сократівська іронія»), для того, щоб побудувати наново його світогляд, який останній змушений визнавати вже беззаперечень.
Головною метою методу Сократа було виявити моральну основу окремих випадків людської поведінки. Досягненню цієї мети служила специфічна індукція. Вона повинна була на основі виявлення загальних рис різних випадків людської поведінки показати те спільне, яке можна було б вважати загальною моральною основою людської поведінки. Загальне, отримане за допомогою індукції, фіксувалося дефініцією. Дефініціюслід було піддати новій іронії з метою виявлення суперечностей, а потім за допомогою майєвтики та індукції сформулювати нову дефініцію. Дефініція у Сократа служить понятійному впорядкуванням досягнутого знання, його видів і родів та їх взаємовідносин. Прагнення постійно виявляти суперечності у [твердження]х, зіштовхувати їх і таким шляхом приходити до нового знання є джерелом розвитку суб'єктивної діалектики. Саме тому метод Сократа був сприйнятий і розроблений Платоном і Гегелем.
Діалектика — метод питання та відповіді — не є сократівським винаходом, її винайшов Зенон Елейський. Проте Сократ суттєво розвиває діалектичний підхід всебічного розгляду предмету. Цікаво провести паралелі між Сократом та Рене Декартом, оскільки обидва вони стоять у витоках хвиль розвитку філософії. Обидва вони піддають все те критиці, що не можна логічно обґрунтувати, для того, щоб вибудувати світ за новимипринципами, на нових засадах.
Античні філософи до Сократа називаються досократиками.
Політичні погляди[]
Сократ був прихильником та ідеологом афінської аристократії. Вже перед початком Пелопоннеської війни навколо нього утворюється гурток слухачів, значення якого з часом зростало. Серед його членів були:Алківіад, який під час Пелопоннеської війни зрадив Афінську демократію і перейшов на бік Спарти; Критій, що очолив реакційну владу в Афінах в 404 — 403 роках до н. е. (так звану, Тиранію тридцяти, під час поразки демократичної партії). Один з найвизначніших учнів Сократа — Ксенофонт — залишив Афіни і, як начальник спартанських військових підрозділів, перейшов на службу до перського царевича Кира Молодшого. Платон, який з двадцяти років був членом гуртка, став після смерті Сократа одним з найвидатніших ідеологів аристократії.
Сократ високо цінував суспільства, які спираються, перш за все, на землеробство і військову справу. Землеробство він протиставив ремеслу і торгівлі, які, на його думку, руйнують порядок громади і згубно впливають на душі людей.
Сократ першим здійснив спробу класифікації форм держави. Він виділяє монархію, тиранію, аристократію, плутократію і демократію[4]. Правильною і моральною він вважає тільки аристократію, яку він характеризує як владу невеликої кількості освічених і моральних людей. Ці ідеї Сократа розвиває в своїх працях Платон.
Сократ вважає, що саме наявність чеснот у людини повинна визначати можливість виконання нею державних або громадських функцій, а не жереб, як це практикувалося в Афінах у період правління демократичної партії. Тому Сократ і критикував демократію. У своїх бесідах він наводив приклад, що керманича на кораблі, тесляра або музиканта не можна обирати за жеребом, але тільки за здібностями і знаннями.
Сократівські школи[]
Ще за життя Сократа ряд його учнів, противників афінської демократії, покинули Афіни. Інші його послідовники пішли з Афін після його смерті. На початку 4 століття до н. е. деякі учні Сократа заснували власні філософські школи, які отримали назву сократівських, або сократичних. Серед них найбільш відомі: мегарська школа, елідо-еретрійська школа, киренаїки, а також школа кініків. Перші три отримали свою назву за містом, де жили засновники шкіл, остання — за прізвиськом «пес», яке отримав її представник Діоген із Синопу (не плутати з Діогеном із Аполонії). Кожна з цих шкіл по-своєму розглядала поставлені Сократом питання про можливість пізнання, про предмет загальних понять, про цілі практичної діяльності, про вище благо.Школи часто виступали один проти одного і проти інших учнів Сократа (наприклад, Платона іКсенофонта). Філософські відмінності були досить великі, у той час як мегарська і елідо-еретрійська школи тяжіли до ідеалізму, у кініків домінує матеріалістична орієнтація, а киренаїки чітко проводять атеїстичну лінію.
Виноски[]
| Стародавня Греція | |
| Історія | Історія Стародавньої Греції
Доісторична Греція • Егейська цивілізація (Західноанатолійська • Мінойська • Кікладська • Елладська • Мікенська) • Темні століття у Греції • Архаїчна Греція • Класична Греція • Елліністична Греція • Римська Греція |
| Географія | Географія ♦ Егейське море • Геллеспонт • Македонія • Спарта • Афіни • Коринф • Фіви • Антіохія • Александрія • Пергам • Мілет • Ефес • Дельфи • Делос • Олімпія • Троя • Родос • Крит • Пелопоннес • Мікени • Епір • Кіпр • Велика Греція |
| Економіка | Гроші і монети • Сільське господарство • Рабство • Вина |
| Культура | Релігія та Міфологія • Війни • Демократія • Право • Освіта • Олімпійські ігри • Кухня |
| Стародавні греки | Етногенез: Догрецький субстрат • Лелеги • Пеласги • Іонійці • Ахейці • Еолійці • Дорійці та їх вторгнення • Еллінське походження стародавніх македонців Філософи: Анаксагор • Анаксимандр • Анаксімен • Антісфен • Арістотель чи Аристотель • Геракліт • Горгій • Демокріт • Діоген Синопський • Епікур • Емпедокл • Зенон із Кітіона • Левкіпп • Парменід • Піфагор • Платон • Плотін • Протагор • Сократ • Фалес |
| Архітектура, наука, мистецтво | Архітектура Парфенон • Храм Артеміди • Афінський акрополь • Афінська агора • Храм Зевса • Храм Гефеста • Храмовий комплекс Самотракі Наука Календарі • Астрономія • Математика • Медицина • Технології Мистецтво Архітектура • Карбування монет • Література • Музика • Кераміка • Скульптура • Театр |
| Інше | Стародавня Греція ♦ Шаблон:Стародавня Греція |