Герігор

Включає CC-BY-SA матеріали з Вікіпедії: стаття Герігор (автори)

Герігор
Херіхор
Давньоєгипетський фараон
Панування	1080-1074 до н. е.,  династія жерців
Наступник	Піанх або Пінеджем I
Титульні імена Тронне ім'я (преномен): ḥm nṯr tpi n imn rˁ nsw nṯrw ḥri ḥr — Хемнечер-тепіенамон-ранесунечеру — «Верховний жрець Амона Герігор» Власне ім'я (номен): ḥri ḥr sȝ imn — Герігор-Сіамон — «Захищений Гором, Син Амона» Ім'я Гора: kȝ nḫt sȝ imn — Канахт-Сіамон — «Могутній бик, Син Амона» Ім'я небті: sḥtp nṯrw ḳd ḥwt.sn iri hrrt kȝw.sn — — «Той, хто шанує богів й споруджує храми, задовольняючи їх Ка» Золоте ім'я Гора: iri ȝḫw(t) m ipt ȝst n it.f imn ḳ mȝˁt nṯrw.f — — «З благословінням свого батька Амона в Карнаці, Той, що Створює красу»
В шлюбі з	Нодхмет
Діти	Піанх
Помер	1074 до н. е.

Герігор (д/н — 1074 до н. е.) — давньоєгипетський військовий та політичний діяч, верховний жрець Амона у Фівах у 1080—1074 роках до н. е.

Життєпис

Шлях до влади

Більшість вчених сходяться на думці, що походження Герігора залишається невідомим, єгиптологи Ян Шоу і Пол Ніколсон вказують на те, що його батьки могли бути лівійцями. За іншою теорією батько був єгиптянином, а мати лівійкою або нубійкою. Дата народження невідома.

Службу розпочав при Панехсі, царському сині Кушу, під час намісництва в областях сучасної Нубії, що підкорялися фараону Рамсесу XI. Близько 1087 року до н. е. у складі військ Панехсі брав участь у поході проти Аменхотепа, верховного жерця Амона у Фівах, який став занадто самостійним. Під час цієї військової кампанії зумів відзначитися, завдяки чому став заступником Панехсі. Останній став фактичним співволодарем фараона.

Володар Фів

Близько 1081 року до н. е. у змові із фараоном виступив проти Панехсі, змусивши того зректися влади й відправитися назад до Куша. Того ж року стає верховним жерцем Амона у Фівах та чаті (візирем) Верхнього Єгипту.

Поступово Герігор захопив усю повноту влади (цивільну й військову) у Фівах. За нього було відновлено роботи у храмі бога Хонсу в Карнаці. Невдовзі Герігор прийняв царську титулатуру, у першому картуші якої виписувався лише його титул «Перший пророк Амона», а у другому — «Син Амона, Герігор». Проте у храмі Хонсу така специфічна титулатура не афішувалась і використовувалась тільки у портику двору за вежами пілону. У гіпостильній залі храму Амона картушами Герігора було вкрито бази кількох колон.

З часом відбувся розподіл влади між Герігором та Рамсесом XI і його наступником Смендесом з Двадцять першої династії. З часом це призвело до неофіційного розділу Єгипту на Нижній, зі столицею в Танісі, і на Верхній, зі столицею у Фівах. Такий стан речей тривав до повторного возз'єднання держави за Двадцять другої династії.

Герігор здійснив перетворення, згідно з якими посаду Верховного жерця відтепер могла передаватися у спадок, виключаючи таким чином доступ до влади і державних доходів для осіб, які не пов'язані родинними узами з фіванським жречеством.

Згідно з єгиптологом Карлом Янсен-Вінкельном, Герігор пережив Рамсеса XI, перш ніж його змінив син Піанхі — Пінедджем I. Якщо припущення Янсен-Вінкельна вірно, то Герігор міг залишатися в якості Верховного жерця Амона довше, ніж ті 6 років, які зазвичай йому прийнято відводити в єгипетській хронології.

Навіть якщо Герігор володарював трохи довше за Рамсеса XI, то ненадовго його пережив. Відоме послання Герігора до царів Сидону щодо спрямування до Фів цінної деревини й благовоній для храму Амону, але отримав лише пихату відповідь, що засвідчила падіння авторитету давньоєгипетських володарів.

В культурі

В негативному вигляді описано в романі польського письменника Болеслава Пруса «Фараон», де протистоїть головному герою вигаданому фараону Рамсесу XIII, начебто сина фараона Рамсеса XI (в романі його названо Рамсесом XII). Цей роман було екранізовано польським режисером Єжи Кавалеровичем.

Джерела

• Hermann Kees, Die Hohenpriester des Amun von Karnak von Herihor bis zum Ende der Äthiopenzeit (1964). Leiden: E. J. Brill
• Dennis C. Forbes, King Herihor, the 'Renaissance' & the 21st Dynasty, KMT 4-3 (1993), 25-41
• Handbuch der Ägyptischen Königsnamen. 2. Auflage, von Zabern, Mainz 1999, ISBN 3-8053-2591-6, S. 176—177.
• Thomas Schneider: Lexikon der Pharaonen. Albatros, Düsseldorf 2002, ISBN 3-491-96053-3, S. 133.